Українці Сьогодні

Селище Яблуневе, яке розкинулося на пагорбах Черкащини, в останні роки втратило для Оксани свою колишню магію. Раніше, ще за життя батьків, цей дім був храмом, куди хотілося бігти від міської метушні. Тепер же кожен клаптик саду, кожен кущ смородини здавався їй нагадуванням про обов’язки, які вона ніколи на себе не брала, але які звалилися на неї тягарем родинного «так треба»...

— Принеси, будь ласка, серветки з будинку, — гукнув Роман від мангала, перевертаючи шматки м’яса.

Його голос, як завжди спокійний і впевнений, зазвичай діяв на мене як найкраще заспокійливе, але тієї суботньої весни все змінилося за одну секунду.

Ми святкували за містом. Навколо — звичайна весня...

— Якщо твої родичі знову приїдуть без попередження, я просто піду жити в готель, а рахунок виставлю твоїй мамі, — спокійно, але з металевими нотками у голосі заявила Мар’яна.

Ці слова змусили її чоловіка, Богдана, застигнути на порозі кухні з кросівком у руках.

Він якраз повернувся з роботи, втомлений, але з тією особливою, хитрою посмішкою, яка ніколи не віщува...

Селище Затишне, розташоване в мальовничій долині, де ранкові тумани огортають дахи будинків, як вата, для Кири давно перестало бути символом спокою. У її домі, який вони з Віктором будували власноруч, кожна дошка, кожна плитка в кухні була просякнута не любов’ю, а напругою, що з кожним днем ставала дедалі відчутнішою. Кира стояла посеред кухні, притискаючи до себе кухонний ру...

Стрий — місто, де старі кам’яниці бачили більше, ніж будь-яка книга, зустріло вечір прохолодою, що спускалася з Карпат. Лариса стояла на колінах на дерев’яній терасі, обережно втираючи морилку в дошки. Кожен рух був вивіреним, кожна лінія — результатом тривалої праці. Ця тераса, як і весь будинок у передмісті, була для них з Артемом чимось більшим за нерухомість. Це був їхній...