Українці Сьогодні

Коли міжнародний автобус «Болонья — Чернівці» зі скреготом загальмував біля автостанції, над містом висів сизий туман ранньої осені. Люба вийшла на перон однією з перших, тримаючи в руці важку темно-синю валізу на коліщатках. У тій валізі лежали пармезан, запаяний у вакуум, дві жерстяні банки оливкової олії першого віджиму, туфлі для Олени, які та ніколи б собі не дозволила, ...

— Мамо, у суботу зранку будь удома. Я домовився з майстрами: приїдуть, заберуть стару теплицю, вирівняють землю біля сараю, а там уже почнемо робити навіс для двох машин, — Олег поклав ключі на кухонний стіл і так упевнено розгорнув на телефоні план подвір’я, наче господарем тут був саме він. — Дивись: від воріт буде широка доріжка, тут плитка, далі зона для відпочинку. А ці ...

— Віро, тільки ти мене не покидай. Я вже стара стала, а сини далеко. Один у Львові, другий у Києві. Кому я там потрібна зі своїми клопотами? — Галина Петрівна сиділа біля кухонного столу й дивилася, як молодша сестра складає у шафу чисті рушники.

— От ще придумала! Куди я тебе покину? Через дві вулиці живу. Не в іншій області, — усміхнулася Віра. — Тільки ти сама теж н...

— Ти в цій хаті ніхто, звичайна гостя, і право голосу матимеш лише тоді, коли моя мати дозволить!

Саме ці слова чоловік кинув мені просто в очі вранці, перед тим як спокійно відсьорбнути каву й уткнутися в екран телефону.

Я стояла посеред власної кухні, тримаючи гарячу ложку, якою щойно насипала дітям кашу. Руки ледь помітно тремтіли, але я стрималася. За десять...

— Світлано, відчини. Я вже біля воріт! — Людмила поставила валізу на землю й знову натиснула кнопку виклику. Після двох діб дороги їй хотілося тільки одного: зайти до рідної хати, обійняти маму, поставити чайник і хоча б кілька днів нікуди не поспішати.

— Я бачу, що ти приїхала, — спокійно відповіла сестра.

— То чого ворота зачинені і хвіртка?

— Бо спочат...