Офіцер «Батальйону Свободи» Андрій “Бородюля” Кривущенко – офіцер секції планування боєм штабу батальйону «Свобода» у складі 4-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України Рубіж. Разом із побратимами і посестрами боронить Україну на надскладному Покровському напрямку війни.

У мирному житті Андрій – приватний підприємець, волонтер, батько. В батальйоні «Свобода» – з перших днів повномасштабної війни. Ставши в стрій, допомагав звільняти Ірпінь, Бучу, Гостомель. Після цього було Рубіжне, потім Сіверодонецьк, де отримав поранення. Відновившись, разом зі своїм батальйоном воював на Бахмутському напрямку. Потім був Сіверськ, а зараз, ось уже вісім місяців – Покровськ. Жартує та згадує слова побратима Артиста, що батальйон «Свобода» є своєрідним герметиком цієї війни і закриває найважчі ділянки на лінії фронту. Спілкуємося з Андрієм традиційно – про війну і життя…

– Андрію, то звідки у Вас і побратимів ота непереборна внутрішня стійкість? Звідки черпаєте силу для нинішньої аж надто довгої війни?
– Мабуть, проявляється сила добровольчого духу, коли люди йдуть захищати свою землю за покликом душі й серця, з повним усвідомленням того, куди вони йдуть і навіщо. Це нас і тримає, і допомагає боротися з ворогом. І сприяє тому. що ця бороться виявляється доволі ефективною.

Щодо того, звідки беремо сили. У кожного захисника є свої джерела енергії, свої музи, своя внутрішня стійкість. Для мене це, в першу чергу потреба помститися за полеглих побратимів – честь і слава загиблим Героям!

Це також величезне небажання віддати ворогові хоча б сантиметр святої української землі, сильна потреба знищити ту огидну наволоч, яка вже чотири сотні років намагається завоювати Україну. За ці роки вони вклали у свої війни безліч своїх нікчемних життів, але так нічого толком і не досягли, а мали хіба мінімальні успіхи. (Вкрали Кубань, русоязичили населення України, наші традиції підміняли вигаданими і так далі).

Сукупність всіх цих факторів дуже сильно мене дратує і водночас мотивує. Я чітко усвідомлюю: що чим більше ми знищимо противника зараз, то більше часу матимемо для підготовки до можливих наступних війн з росіянами, які пхають до нас свої щупальця кожні кілька десятиліть. І тим менше наші діти будуть змушені брати участь у бойових діях. Сильна мотивація допомагає тримати себе в руках і зберігати сили.

– Як на своєму важкому напрямку переживаєте цьогорічні аномальні морози? Вже за кілька днів обіцяють новий виток морозів…
– Зима завжди дуже важка на війні. Нагадаю: попри всі трансформації сучасної війни, вирішальним фактором залишається піхотинець. Саме він перебуває на лінії бойового зіткнення й першим зустрічає противника, який намагається прорватися.

У таких умовах, як зараз, коли мороз сягає -24°, бійці змушені перебувати в землянках, окопах, бліндажах. Половина цих об’єктів зруйнована, решту фактично неможливо обігріти. Не тому, що ми цього не хочемо, а тому, що це небезпечно. Адже тепловізори противника можуть легко вирахувати місця розташування наших бійців.

Щоб не «палитися», наші хлопці навіть у дуже холодні ночі часто відмовлялися від використання окопних свічок — аби не створювати додаткового тепла й не демаскувати себе. Тому було знайдено рішення: ми розробили спеціяльні антитепловізорні накидки на входи в спостережні пункти й бліндажі. Такі накидки зменшують рівень небезпеки, і бійці можуть грітися без ризику для життя.

…Сильні морози також ускладнюють роботу техніки. Машини не заводяться, зв’язок падає, ретранслятори виходять з ладу, складно підняти в повітря дрони.

– Але і у ворога складнощі через зиму…
– Так, ситуація справді «двостороння». Будь-яка погода має свої плюси й мінуси, і вони однаково впливають як на нас, так і на противника. Щодо теперішнього стану: сильні морози обумовили паузу в активних наступальних діях ворога. Особливо це стосується використання бронетехніки та легкої техніки. У таких умовах противник зазвичай висуває невеликі піші групи.

Коли настало незначне потепління і впав густий туман, буквально за добу в зоні відповідальності нашої бригади було знищено понад 40 осіб ворога.

Відповідно, ми очікуємо під час подальшого потепління збільшення активності противника. Зараз він поступово готує важку техніку, а також легку — квадроцикли, мотоцикли, багі. Як тільки погодні умови стануть сприятливими, очікуємо великого механізованого штурму. І ми готові його відбивати. Тобто потепління для нас має позитиви, але водночас створює умови для нових атак ворога.

– Нещодавно в одному телевізійному інтерв’ю Ви згадували про наземний роботизований комплекс, який допомагає евакуювати побратимів. Як відбувається евакуація за допомогою НРК?
– Батальйон «Свобода» прагне йти в ногу з часом. Усі новинки, які з’являються на ринку війни, ми тестуємо й інтегруємо у свій підрозділ. Один із найуспішніших проєктів — це FPV-дрони: скиди, важкі бомбери.

Сьогодні настав час наземних роботизованих комплексів. Переважно вони використовуються для логістичного сполучення між позиціями й тилом, а також для евакуації поранених із поля бою. У нас є уже НРК з вогневими засобами: ми застосовували важкі й середні кулемети. Зараз розробляємо турель (установку для кріплення) з автоматичним гранатометом (АГС). Рухаємось у цьому напрямку максимально активно.

Щодо евакуації в умовах морозів, то тут доводиться ухвалювати цілий спектр рішень. За одних погодних умов краще використовувати колісну техніку, за инших — робот на гусеницях. Є різні типи гусениць і коліс – вибір залежить від місії, від того, як саме пролягає шлях. Підбираємо засіб відповідно до завдання, й застосовуємо його. Намагаємося використовувати техніку за призначенням і з урахуванням її прохідності.

– На початку війни у Вас було важке поранення. Наслідки відчуваєте досі?
– На жаль, наслідки є, і що далі, то більше вони мені не подобаються. Наприклад трапляються сильні та різкі болі голови, трохи впав зір, з’явилися проблеми зі слухом. Півтора року тому робив МРТ голови: помітними є механічні наслідки травми. Зараз проходжу процес ВЛК щодо цього поранення. Після цього планую пройти курс реабілітації, коли буде така можливість.

Я би всім радив не ігнорувати реабілітацію — вона справді допомагає. Причому найкраще працює комплексний підхід: не лише медикаментозне лікування, а й фізичні вправи, психологічні практики, йога. Усе це разом дає найбільший ефект.

– Ви згадували про ротацію. Як зараз із цим? Бо в суспільстві часто спостерігаємо справжню демонізацію ТЦК…
– Ситуація дійсно складна, тим більше, що раніше ми воювали у складі БТГрів — це зібрані підрозділи з різних частин. Завдяки цьому одні могли бути на «відтяжці», инші на бойових, і була можливість робити внутрішню ротацію, давати хлопцям трохи відновитися, а також відновлювати засоби, які дуже швидко знищуються у великих кількостях і потребують часу та ресурсів для поповнення.

У липні минулого року ми вийшли на бойові дії всім складом бригади. Відповідно, що і немає можливості здійснити ротацію чи відійти на відпочинок. На Покровському напрямку стоїмо вже дев’ятий місяць. Поки що про заміну не думаємо — радше думаємо про перемогу й повернення додому. Багато хто сподівається саме на такий розвиток подій. Хоча, звісно, на четвертий рік великого виснаження з вельми позитивним настроєм трудно…

– Війна ще надовго?
– На жаль, все це може тривати ще дуже довго. Думки про перемогу зараз більше схожі на мрії, ніж на реальність, адже на лінії бойового зіткнення я не бачу і найменшої готовності противника відмовитися від своїх наступальних планів чи піти на перемовини, заморозку чи будь-які инші варіянти, як їх тільки не називали.

Я бачу активну фазу: щоденні спроби ворога проникнути між нашими бойовими порядками, зайти в тил, обрізати логістику. Усі дії противника говорять про те, що він перебуває саме в наступальній фазі. Що може зменшити його активність? Як показала практика — наші удари по енергетичній інфраструктурі росії, по нафтобазах, скупченнях і заводах військової техніки, складах боєприпасів.

Це також санкції Європи й Америки, які зменшують фінансові потоки до країни-терориста.

І, звісно, це збільшення нашої обороноздатності, зміцнення нас як нації й держави. А головне — те, чим ми займаємося сьогодні: знищення противника в живій силі. Це одне з найбільш дієвих рішень в плані завершення війни.

– Якими бачите передумови до мирного життя?
– Передумови для мирного життя — це виключно сильна нація. Коли ми станемо максимально мілітаризованими, коли в наше життя з юних літ повернуться школи пластунів, соколят тощо. Коли ми з дитинства будемо виховувати патріотичну молодь, коли військові вишколи проходитиме все придатне населення — і жінки, і чоловіки будь-якого віку. Протягом життя ми час від часу виїжджатимемо на полігони, щоб удосконалювати навички, вивчати нові засоби ведення війни, матеріяли, техніку — усе, що стосується нашої сили та зміцнення обороноздатності. Тільки тоді ми зможемо говорити про більш-менш спокійне життя в Україні.

До тих пір, поки у нас не буде власного виробництва важкого озброєння, рак...

ВО "Свобода"

Message History

Delivery option(s)